1 листопада Чорногорія повторно запровадила візові вимоги для громадян Росії в межах узгодження своєї візової політики з політикою Європейського Союзу. Це рішення, яке також стосується кількох інших країн, є частиною зобов’язань, що супроводжують європейську інтеграцію. Але воно також створює можливість для знайомої форми політичного тиску: представлення західної орієнтації Чорногорії як загрози її економічному виживанню. Туризм слугує аргументом, а страх економічного краху — механізмом.
Твердження про те, що Чорногорія не зможе вижити без російських туристів, має політичну функцію. Воно перетворює комерційні відносини на аргумент проти стратегічного вибору країни. У межах цього наративу європейська інтеграція стає економічно руйнівною, дотримання європейських правил стає підпорядкуванням Брюсселю, а Росія постає як незамінний партнер, інтересами якого Чорногорія нехтує на власний ризик. Передбачуваний політичний наслідок полягає в тому, щоб послабити довіру до західної орієнтації країни, переконуючи громадян, що вона загрожує їхньому добробуту.
Цей механізм має задокументований прояв. Під час руху Чорногорії до членства в НАТО російські посадовці прямо пов’язували її стратегічний вибір з економічними наслідками. У березні 2017 року міністр закордонних справ Сергій Лавров звинуватив Чорногорію в тому, що, вступаючи до Альянсу, вона жертвує своїми економічними відносинами з Росією. Згодом російські медіа поширювали негативні матеріали, в яких Чорногорію зображували як небезпечний туристичний напрямок. Дослідження, опубліковане виданням Vijesti, задокументувало цю кампанію та її спроби відмовити громадян Росії від відпочинку в країні. Туризм перетворився на засіб комунікації покарання за суверенне політичне рішення.
Цей епізод пояснює, чому нинішні дискусії щодо віз необхідно розглядати в ширшому контексті. Конкретний політичний захід змінюється, але базовий меседж залишається: зближення із Заходом збіднить Чорногорію. Його повторення забезпечує цьому аргументу тяглість у контексті інших, відмінних між собою рішень, включно з членством у НАТО, відносинами з Москвою та європейською інтеграцією. Його ефективність залежить від формування перебільшеного уявлення про економічну важливість Росії, ще до того як будь-який відхід від побажань Москви буде представлено як небезпечний.
Це уявлення сформувалося внаслідок значного розширення російської економічної активності. Після здобуття Чорногорією незалежності у 2006 році російські туристи почали приїжджати у дедалі більшій кількості, а російські покупці купляли нерухомість на узбережжі. За даними журналістських розслідувань, у 2006 році було зафіксовано приблизно 60 000 прибуттів російських туристів, а у 2019 році — близько 380 000. Разом із придбанням нерухомості та інвестиціями це створило дуже помітну російську присутність у прибережних громадах. Зростання було реальним. Припущення, що воно зробило Чорногорію економічно залежною від Москви, було політичною інтерпретацією цього зростання.
Інформаційні кампанії особливо добре працюють, коли спираються на знайомий досвід. Орендодавця, який регулярно приймає російських гостей, не потрібно переконувати в тому, що ці відвідувачі мають значення. Маніпуляція починається тоді, коли така індивідуальна економічна залежність представляється як стан усієї національної економіки. Нерухомість, інвестиції, прибуття туристів і ночівлі тоді об’єднуються в єдине враження переважної залежності. Кожен із цих чинників робить присутність Росії помітнішою, але вони вимірюють різні економічні відносини й не можуть просто додаватися один до одного.
Дані MONSTAT демонструють відстань між цим уявленням і фактичною структурою туризму. На російських відвідувачів у 2023 році припадало 23,6 відсотка ночівель іноземних туристів. У 2024 році їхня частка знизилася до 18,3 відсотка, а у 2025 році — до 16,4 відсотка. Це зниження на 7,2 відсоткового пункту за два роки. Росія залишається важливим ринком, але її відносна вага зменшилася. До 2025 року понад чотири п’ятих ночівель іноземних туристів припадало на відвідувачів з інших країн.
Така сама тенденція помітна і щодо житла, яке приватні власники здають туристам, де попит з боку росіян був особливо значним. Частка Росії в ночівлях іноземних туристів у цьому сегменті знизилася з 31,9 відсотка у 2023 році до 24,9 відсотка у 2024 році та 22,1 відсотка у 2025 році. Ці показники не усувають вразливості окремих власників. Водночас вони підважують твердження про те, що майбутнє сектору визначається виключно російським попитом. Це розмежування має значення, оскільки інформаційна маніпуляція перетворює залежність окремих учасників туристичного ринку на твердження про безпорадність усієї країни.
Візові вимоги є зручним тригером для цього наративу, оскільки їхні безпосередні витрати легко описати. Додаткові формальності можуть стримувати поїздки, а представники бізнесу можуть цілком обґрунтовано ставити питання, чи працюватимуть процедури ефективно. Дестабілізаційне тлумачення йде далі за ці побоювання: адміністративна зміна стає доказом національного занепаду, тоді як на європейську інтеграцію покладається відповідальність за всі очікувані втрати. Політична мета полягає в тому, щоб змусити громадян пов’язувати свою економічну невпевненість зі стратегічним курсом країни.
Сам цей захід також вразливий до викривленого сприйняття. Вимога отримувати візу не закриває Чорногорію для російських відвідувачів. Заяви можна подавати через центри VFS, зокрема в Росії, а винятки застосовуються до власників певних іноземних віз або дозволів на проживання, включно з виданими країнами Шенгенської зони. Ці механізми мають значення, оскільки наратив про недопуск легше підтримувати, коли практичні можливості для подальших поїздок зникають із публічного обговорення.
З точки зору доказів існує принципово важливе розмежування. Історична російська кампанія проти туристичного сектору Чорногорії задокументована. Щоб приписувати Москві конкретні сучасні заяви або скоординовану діяльність, потрібні конкретні докази. Водночас політичний механізм можна визначити: перебільшити залежність, спрогнозувати економічне покарання та використати спричинену цим тривогу для дискредитації західної інтеграції. Внутрішні актори можуть відтворювати цей меседж без окремої вказівки з боку Росії у кожному випадку.
Відповідь Чорногорії має поєднувати фактологічне спростування з компетентною політикою. Ефективне оформлення віз, чітка публічна інформація та ширші туристичні ринки зменшують економічну невизначеність, якою живляться такі наративи. Влада має визнавати занепокоєння бізнесу, водночас пояснюючи, що підтверджує статистика, а чого вона не підтверджує.
Центральне питання полягає у здатності Росії перетворювати уявлення про свою економічну важливість на політичний тиск. Туризм забезпечує цьому тиску прямий зв’язок із доходами домогосподарств, що робить такий тиск особливо корисним в інформаційних кампаніях, спрямованих на підрив довіри та поглиблення внутрішніх розколів. Чорногорія послаблює цей інструмент, коли демонструє, що російським відвідувачам і надалі раді, європейські зобов’язання залишаються обов’язковими, а національна політика не диктується штучно створеним страхом економічного краху.
Danilo Kalezic. Montenegrin political scientist
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру
