14 липня 2026 р. стало знаковим днем для євроінтеграції країн Південно-Східної Європи та, зокрема, Західних Балкан. У Брюсселі відбулися одразу 4 міжурядові конференції — з Чорногорією, Албанією, Україною та Молдовою. Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос назвала цей день дослівно «супервівторком». Для Західних Балкан його головний зміст полягав не лише в закритті 5 переговорних глав (2 — Чорногорією, 3 — Албанією). ЄС фактично зафіксував нове розшарування регіону: Чорногорія остаточно увійшла у завершальну фазу переговорів, Албанія вперше почала закривати глави, тоді як Сербія і Північна Македонія залишаються на місці — утім, з принципово різних причин.
Так, на 28-й Міжурядовій конференції Чорногорія тимчасово закрила глави 8 «Конкурентна політика» і 29 «Митний союз». Тепер Подгориця має уже 18 закритих глав із 33, причому шість із них — від початку цього року. Державний міністр Ірландії (яка наразі головує в ЄС) з європейських справ і оборони Томас Бірн назвав країну лідером процесу розширення і нагадав, що вона вже пройшла більше половини переговорного шляху. Водночас слово «тимчасово» тут принципове. ЄС продовжує моніторинг і може повернутися до будь-якої глави до остаточного погодження всього переговорного пакета. Тож формальне закриття ще не гарантує, що до відповідної сфери більше не виникне запитань.
Закриті 14 липня глави мають цілком практичне значення для Подгориці. Глава 8 зачіпає державну допомогу, концентрацію бізнесу і незалежність антимонопольного регулятора — чутливі питання для невеликої економіки на кшталт чорногорської, де політика й великі комерційні інтереси часто доволі тісно переплетені. Глава 29 стосується митних процедур, боротьби з контрабандою, контролю товарів подвійного призначення та практичного виконання обмежувальних заходів. Для держави з портом Бар це має і економічний, і безпековий вимір.
Темп чорногорського переговорного процесу з ЄС справді вражає. У січні Чорногорія закрила главу 32 «Фінансовий контроль», у березні — 21 «Транс’європейські мережі», у червні — 2 «Вільний рух працівників» і 28 «Захист прав споживачів та охорона здоров’я». Для переговорів, які тривають із червня 2012 р., це найдинамічніший відрізок. У ЄС із квітня цього року уже перейшли до підготовчої роботи над майбутнім Договором про приєднання Чорногорії. Тепер головне питання полягає в тому, чи витримає країна останній і найскладніший етап.
Решта 15 глав навряд чи закриватимуться так само швидко. Попереду особливо відповідальні та чутливі сфери: верховенство права, остаточні вироки у справах про корупцію на вищих щаблях влади та організовану злочинність, екологічний блок, незалежність регуляторів і фінансово-бюджетні зобов’язання.
Окремим ризиком залишаються відносини з Хорватією. Загреб уже неодноразово показав, що може пов’язувати просування окремих переговорних глав із ширшим пакетом двосторонніх питань — чутливою воєнною спадщиною 1990-х років, кордоном, майном, становищем хорватської меншини та суперечливою резолюцією про концтабір Ясеновац (тема часів Другої світової війни). Найпомітнішим проявом цього стало відкладання в грудні 2024 р. закриття технічно готової глави 31 про зовнішню, безпекову й оборонну політику через хорватську позицію. Також під час «супервівторка» 14 липня Чорногорія не змогла закрити розділ 14 («Транспортна політика») через блокування з боку Хорватії. Загреб має застереження щодо каботажу — права іноземних перевізників здійснювати внутрішні перевезення в іншій країні — та непокоїться через існуючі авіаційні карти, оскільки їхній нинішній вигляд нібито може послабити хорватську переговорну позицію у майбутньому визначенні кордону з Чорногорією в районі півострова Превлака.
Мета уряду Мілойка Спаїча закрити всі глави до кінця 2026 р. залишається досяжною, але графік працює на межі. Конфлікт у Скупштині між більшістю й опозицією (попередній — через зміни до законів про МВС та Агенцію нацбезпеки — був уладнаний лише в липні 2026 р.), затримка у главах 23 і 24 (правосуддя, основні права й верховенство права) або нові хорватські застереження легко перенесуть фініш на 2027 р. Членство у 2028-му вже не виглядає фантастикою, однак після завершення переговорів ще потрібні одностайне рішення держав-членів, підписання Договору про приєднання та його ратифікація усіма країнами-членами ЄС. Варто врахувати також, що РФ зацікавлена в протидії успішному просуванні Подгориці на європейському шляху – з наближенням чергових парламентських виборів у Чорногорії (літо 2027 р.) очікується подальша активізація радикально налаштованих проросійських сил з метою розгойдування ситуації в країні та дискредитації її європейського курсу як такого (відповідні ознаки вже демонструють місцеві проросійські сили на кшталт Демократичної народної партії М.Кнежевича та «Вільної Чорногорії» В.Дайковича – це відрізняє їх від більш поміркованої Новою сербської демократії, що за останні роки відійшла від антизахідної риторики, принаймні формально).
Албанія 14 липня зробила інший за масштабом, але важливий за політичним значенням крок. На дев’ятій міжурядовій конференції вона вперше тимчасово закрила глави 25 «Наука і дослідження», 26 «Освіта і культура» та 30 «Зовнішні відносини». Дві перші традиційно належать до відносно легших. Натомість третя підтверджує зовнішньополітичну надійність Тирани: Албанія повністю приєднується до спільної зовнішньої політики і санкцій ЄС, зокрема щодо Росії.
Передумовою стало травневе рішення ЄС про виконання Албанією проміжних критеріїв у фундаментальному кластері. Томас Бірн привітав прогрес, але одразу закликав Тирану «триматися курсу» в основних реформах. Перші три закриті глави є політичним рубежем, хоча Албанія ще помітно відстає від Чорногорії за загальним рівнем переговорної готовності.
Складніша перевірка починається там, де потрібні сталі результати судової реформи, незалежність інституцій, остаточні вироки у справах про корупцію та ефективність Спеціальної структури з протидії корупції та організованій злочинності (SPAK), включно з її спеціальною прокуратурою.
Попри це, швидкість Албанії є однією з головних несподіванок нинішнього циклу. Першу міжурядову конференцію вона провела лише в липні 2022 р., а всі шість кластерів відкрила протягом 2024–2025 рр. Уряд Еді Рами хоче завершити переговори до кінця 2027-го. Після перших закритих глав ця мета вже не виглядає суто пропагандистською. Проте на албанському євроінтеграційному шляху можливі ризики та ускладнення через внутрішньополітичну напругу в країні, де останнім часом доволі регулярно мають місце масштабні антиурядові протести, а стиль правління Е. Рами є токсичним для немалої частини албанського суспільства. З іншого боку – через практично повну відсутність проросійських політсил у Албанії можливості Кремля чинити негативний вплив на євроінтеграцію цієї країни наразі вкрай обмежені.
Найболючіше албанський європейський стрибок сприймається зі Скоп’є. Чому так? Річ у тім, що Албанія і Північна Македонія формально розпочали переговори одного дня — 19 липня 2022 р. Після розведення їхніх треків восени 2024-го Тирана відкрила всі кластери й почала закривати глави, тоді як Північна Македонія, яка має статус кандидата ще з 2005 р., так і не перейшла до відкриття першого кластера.
Головною перепоною залишається вимога внести до Конституції болгар як одну з офіційно визнаних національних спільнот — умова переговорної рамки 2022 року. Прем’єр Хрістіян Міцкоскі вимагає гарантій, що після цього Софія не висуватиме нових вимог щодо мови, історії та ідентичності.
Під час липневого візиту до Скоп’є Марта Кос дала зрозуміти, що Брюссель не готовий гарантувати відсутність нових двосторонніх питань до завершення ратифікації майбутнього договору. На думку Єврокомісії, довіра має будуватися через виконання вже взятих зобов’язань і розвиток добрих відносин із державами-членами.
Македонська стагнація не пов’язана з геополітичною двозначністю. Скоп’є підтримує санкції проти Росії та загалом доволі старанно узгоджує свій курс із поточною зовнішньою політикою ЄС. Країна застрягла там, де болгарський тиск наклався на внутрішню втому після попередніх поступок, насамперед зміни назви держави за Преспанською угодою 2018 р. (яка вирішила спір із Грецією шляхом перейменування Республіки Македонія на Республіку Північна Македонія). Чинна македонська влада побоюється, що ще один компроміс лише відкриє наступний раунд вимог. ЄС не збирається переписувати погоджену рамку, а без конституційної більшості швидкого прориву не видно.
Сербська стагнація має значно більш внутрішньополітичну природу. Переговори Белграда тривають із січня 2014 р.: відкрито 22 глави з 35, тимчасово закрито дві, а останній кластер був відкритий у грудні 2021-го.
Єврокомісія й далі вважає чинною оцінку від 2021 р., за якою Сербія технічно виконала критерії для відкриття кластера 3 «Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання». Однак необхідної політичної одностайності серед держав-членів немає.
За даними European Western Balkans, 8 липня відкриття кластера не підтримали вісім держав-членів — Нідерланди, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Швеція, Естонія, Литва і Латвія. Їх непокоять верховенство права, тиск на медіа та недостатнє узгодження зовнішньої політики Сербії з ЄС.
У звіті Єврокомісії за 2025 р. рівень такого узгодження оцінювався у 63%, але Белград і далі не приєднався до санкцій проти Росії. Однією з головних причин сербської стагнації залишається саме принципова відмова Белграда запровадити санкції ЄС проти Росії. Після початку повномасштабної війни проти України це питання перетворилося для Брюсселя з одного з багатьох зовнішньополітичних критеріїв на тест стратегічної надійності країни-кандидата. Сербська влада продовжує декларувати курс на членство в ЄС, робити регулярні дружні стосовно України жести (підтримка територіальної цілісності, гуманітарна допомога, голосування за відповідні резолюції в ООН), але водночас зберігає тісні політичні й економічні зв’язки з Москвою, що дедалі більше підважує довіру частини держав-членів до реальної європейської орієнтації Белграда.
До цього додаються масові протести після трагедії в Новому Саді, проблеми виборчого процесу та відсутність помітних результатів у нормалізації відносин із Косовом.
Того ж 14 липня Financial Times оприлюднила інтерв’ю Александара Вучича, у якому він запропонував прийняти західнобалканські держави до ЄС одним пакетом, у форматі «великого вибуху». Президент Сербії пояснює це небажанням створювати нові кордони всередині регіону.
Водночас цю пропозицію важко відокремити від нової реальності: індивідуальний підхід показує, що Сербія вже поступається не лише Чорногорії, а й Албанії. Пакетне приєднання розмило б різницю між країнами, які виконують умови, і тими, що зберігають декларативну відданість членству, не змінюючи ключових елементів внутрішньої та зовнішньої політики.
Події 14 липня показали, що Західні Балкани більше не рухаються до ЄС одним темпом. Геополітичні реалії та обставини після російського вторгнення в Україну повернули розширення до порядку денного Брюсселя, але відповідальність за результати залишається таки індивідуальною.
Чорногорія може завершити переговори наприкінці 2026 р., хоча реалістичним запасним сценарієм залишається 2027-й. Албанія, ймовірно, продовжить закривати технічно готові глави, але справжній тест для неї почнеться у фундаментальному блоці. Відкриття сербського кластера 3 ще можливе як політичний компроміс, однак саме по собі не поверне Белград до групи лідерів. У Північній Македонії все впирається у конституційну більшість і здатність влади переконати суспільство, що чергова поступка нарешті відкриє шлях уперед.
Швидкого членства липневі брюссельські рішення не обіцяють. Проте вони повертають процесу те, чого йому роками бракувало: відчутний зв’язок між виконанням умов і політичним результатом. Відтепер відставання дедалі важче буде пояснювати спільною «балканською долею» — кожна столиця відповідатиме за власне місце в черзі. Зрештою, будь-які балканські кейси стагнації євроінтеграції будуть на руку Москві та її планам поширення свого гібридного впливу в цьому доволі безпеково чутливому регіоні.
Аналітична група CWBS
