З початку 2026 року держави-члени Європейського Союзу та інституції ЄС активно обговорюють можливі зміни процесу вступу до блоку, з огляду на поточні геополітичні виклики, суперечки всередині ЄС та стагнацію процесу розширення.
З одного боку, досвід «орбанівської» Угорщини змушує Європейський Союз прискіпливіше ставитися до кандидатів на вступ, тому що, за словами Європейського комісара з питань розширення Марти Кос, ЄС не потрібні нові «троянські коні». «Нам потрібен страховий поліс від кроків назад» – заявила Кос в лютому, додаючи, що «наступні договори про приєднання повинні містити сильніші гарантії від відступу від зобов’язань, взятих під час переговорів про приєднання».
З іншого боку, тривала, в 13 років, пауза в процесі розширення та зростання антиєвропейських настроїв в країнах, що роками, чи навіть десятиліттями, перебувають в статусі кандидата без чітких термінів щодо вступу, стимулює Брюссель шукати виходи з цього застою.
Поставив додаткові питання і початок реальної євроінтеграції України.
На цьому тлі з’явилися ініціативи т. зв. «часткового» вступу до ЄС, які мали на меті розблокування процесу розширення, але створити своєрідну страховку від недотримання новими членами взятих на себе зобов’язань щодо демократизації та реформ.
Ініціатива Вучича-Рами
28 лютого німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) оприлюднило спільну статтю президента Сербії Александара Вучича та прем’єр-міністра Албанії Еді Рами під назвою «Реалістичний шлях до Європейського Союзу». Вучич та Рама запропонували новий підхід до вступу нових членів до ЄС, назвавши його «поетапним процесом приєднання».
Лідери двох країн виступили за надання доступу державам-кандидатам до Єдиного ринку ЄС та Шенгенської зони без повноцінного політичного членства в блоці. Такий «поетапний» вступ не надавав би права вето на рішення ЄС (після демаршів влади Орбана ця тема є дуже чутливою для Європейського Союзу), не передбачав би призначення єврокомісарів та обрання депутатів Європейського парламенту від таких «часткових» членів блоку.
Вучич та Рама в якості пояснення необхідності запровадження такого скороченого, але більш швидкого підходу до вступу, навели зниження рівня підтримки євроінтеграції серед населення держав Західних Балкан: «люди мають побачити, що процес гідний довіри та що членство досяжне в прийнятних часових рамках». Окрім того, на їхню думку, запропоноване рішення «зменшить занепокоєння тих держав-членів, що вагаються щодо розширення». Прискорена інтеграція країн-кандидатів до єдиного ринку та Шенгенської зони може «зміцнити економічні та політичні позиції ЄС», «не обтяжуючи архітектуру прийняття рішень ЄС», стверджували лідер Албанії та Сербії.
Ідея Вучича-Рами була зі значним скепсисом сприйнята як в регіоні, та і в Брюсселі. Окремі голоси на підтримку ініціативи лунали, але об’єднати Західні Балкани навколо ініціативи щодо поетапного вступу лідерам Албанії та Сербії не вдалося.
Критичні голоси
Прогнозовано критично до ідеї «поетапного» членства поставились в Чорногорії – країні, яка планує стати повноцінним членом ЄС вже через два роки. Міністр європейських справ Чорногорії, Майда Горчевич, заявила: «Наша мета є чіткою: повноправне членство, рівноправне з усіма чинними державами-членами. Ми вважаємо, що такий підхід є найкращим як для чорногорського суспільства та економіки, так і для самого Європейського Союзу, адже лише повністю підготовлені держави можуть додатково зміцнити європейський проєкт».
Найзапеклішими критиками спільної позиції Вучича та Рами виявилася албанська опозиція та влада Косова.
В Албанії опозиційна Демократична партія (Partia Demokratike e Shqipërisë) розцінила ініціативу прем’єр-міністра Рами як таку, що «суперечить резолюціям, раніше прийнятим албанським парламентом щодо повноправного членства в Європейському Союзі», а також запросила пояснення від глави уряду. В офіційній заяві партії також «висловлюється занепокоєння щодо впливу, який цей підхід може мати на процес інтеграції та на стратегічні інтереси Албанії та Косово».
В Приштині віце-прем’єр-міністр і міністр юстиції Доніка Гервалла заявила, що «громадяни Косова не пробачать цієї статті прем’єр-міністру Рамі». На її думку, «проблема … не в тому, чому Рама та Вучич написали спільну статтю, а в тому, що пропонується спільний вступ Сербії та Албанії до Європейського Союзу, без жодної згадки про позицію Сербії щодо Заходу, Росії, Китаю, Венесуели, Ірану та світових сил, які суперечать у всіх аспектах нашим рішенням щодо ЄС та НАТО, а також рішенням Албанії».
Експерти побачили в ініціативі Вучича та Рами небажання вносити структурні зміни до політичних систем, забезпечувати демократичні перетворення, верховенство права, долати корупцію та організовану злочинність. «Полегшене членство» забезпечило б Белграду та Тирані економічні та, деякою мірою, соціальні переваги членства в ЄС, але зробило менш актуальним і терміновим проведення подальших реформ і демократизації. У випадку із Сербією «частковий вступ» без політичної складової до того ж відсунув на другий план необхідність узгодження власної зовнішньої політики із зовнішньою політикою ЄС, що означає продовження гарних відносин з Москвою, і фактично б зняв з порядку денного обов’язкову нормалізацію відносин із Приштиною.
На думку експертів, якщо для Албанії запропонована Вучичем та Рамою модель може дійсно стати реальним механізмом поступового приєднання до ЄС, із поетапним отриманням переваг від євроінтеграції ще до набуття статусу повноцінного члена блоку, тоді як для Сербії перший етап, частковий вступ без політичної інтеграції, але з доступом до єдиного ринку та Шенгену, може виявитися фінальною точкою на євроінтеграційному шляху. Не можна виключати, що саме це і мав на увазі Вучич, готуючи для публікації статтю в німецький газеті.
Пропозиція для України
Не можна сказати, що ідея поетапного, чи часткового вступу не має прихильників в Європейському Союзу. Але зараз в ЄС обговорюють протилежну за змістом ініціативу: замість реальної економічної інтеграції без політичної складової, як в проєкті Вучича і Рами – надання тимчасового статусу, який буде діяти до повноправного членства і не передбачатиме ані права голосу, ані доступу до спільного бюджету ЄС, маючи суто «символічне» значення. Нещодавно із публікації Financial Times стало відомо про існування такої пропозиції Франції та Німеччини для України.
24 квітня, після саміту глав держав та урядів ЄС у Нікосії, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц (Friedrich Merz) пояснив, що йдеться про поступове включення України в окремі сфери політики залежно від стану реформ. Наприклад, про можливу участь президента України у засіданнях Європейської Ради без права голосу. «Важливо, щоб це зближення зараз також прискорило переговори про вступ і стало мостом до майбутнього повного членства”, – наголосив канцлер Німеччини.
Реалізація цієї пропозиції мала б стати заміною прискореного вступу України до ЄС, якого прагне Київ. Але президент України Володимир Зеленський вже заявив, що його країні “не потрібне символічне членство в ЄС”.
Висновки
Дискусія про реформування політики розширення Європейського Союзу у 2026 році демонструє глибоку суперечність між потребою ЄС захистити власну інституційну цілісність та необхідністю відновити довіру країн-кандидатів до процесу приєднання на Західних Балканах і дати позитивний сигнал українцям.
Ініціатива «поетапного» вступу, запропонована лідерами Сербії та Албанії, стала одним з симптомів цієї кризи: вона відображає втому регіону від невизначеності, але водночас оголює ризики «полегшеного» членства, яке може знизити стимули до реформ та створити нові політичні дисбаланси всередині ЄС.
Критика з боку Чорногорії, Косова та албанської опозиції засвідчує, що запропонована модель не здатна стати універсальним рішенням для регіону. Вона радше підкреслює різні політичні траєкторії держав Західних Балкан та їхні суперечливі інтереси. Для Сербії «частковий вступ» може стати зручним механізмом уникнення ключових політичних зобов’язань, тоді як для Албанії — потенційним інструментом прискорення інтеграції та економічного розвитку.
Пропозиція Франції та Німеччини щодо «символічного» статусу для України є варіантом відповіді на іншу непросту задачу для ЄС, яка полягає у прагненні знайти компроміс між геополітичною необхідністю інтегрувати Україну та небажанням повторювати помилки минулих розширень. Водночас реакція Києва демонструє, що для України прийнятним є лише повноцінний, а не номінальний шлях до членства.
У підсумку, дебати навколо різних моделей часткової, чи поетапної інтеграції показують, що ЄС перебуває у фазі переосмислення власної стратегії розширення. Від здатності Європейського Союзу знайти оптимальний баланс між суворими стандартами та політичною доцільністю, між необхідністю забезпечити єдність блоку і збільшити його вплив, залежить не лише євроінтеграційний шлях Західних Балкан, України, інших кандидатів на вступ, але й політичне майбутнє ЄС і всього континенту.
Аналітична група CWBS
