Не можна сказати, що Росія невідома на Балканах, але її зростаючий вплив залишається тривожним елементом для країн, що прагнуть демократичних реформ і вступу до ЄС і НАТО. Це стає особливо помітним у Сербії та Чорногорії, тому що це збігається зі зростанням авторитаризму, як у випадку Сербії, і зниженням демократичного ефекту в Чорногорії. Більше того, за останнє десятиліття залучення Росії на Балканах показало, що такий зовнішній вплив на демократизацію є важливою частиною розуміння причин, чому в цьому процесі відбуваються застої та невдачі. У цій роботі досліджено досвід Чорногорії та Сербії та представлено наслідки дій Росії в кожній з цих країн. Загальні наслідки цієї діяльності виявилися згубними для демократичної діяльності, спричинивши нестабільність і зміцнення авторитаризму.
Крім того, Росії різними стратегіями вдалося зупинити та серйозно підірвати зусилля щодо демократизації. По етапах зовнішнього впливу, застосовувалися дві стратегії залежно від стану політичної системи та владного режиму. Чорногорія стикається зі зростаючим інституційним та політичним тиском, поширенням політичного насильства та вуличних заворушень, стратегією протистояння прозахідному режиму та довготривалою дестабілізацією країни, тоді як Сербія пережила протилежну тенденцію. Правлячий авторитарний режим у Сербії скористався стабілізуючими діями Росії, які допомогли режиму консолідувати та зберегти владу.
У результаті демократичні показники країни поступово погіршувалися, і менш ніж за 10 років Сербія стала цілком реальною авторитарною державою
Загалом політична участь Росії була не єдиною причиною погіршення демократичних показників у цих країнах, але це була головна причина та фактор, який продовжуватиме підривати зусилля з демократизації.
Однак російська діяльність на Балканах не завжди є проактивною. Це значною мірою залежить від політики ЄС і США. У такому розкладі сил Росія часто коригує інтенсивність своїх дій, але фактичні стратегії залишаються відносно стабільними. Росія завжди активізується, коли ЄС і США виявляють незацікавленість у регіоні або стратегічно відступають, як це було під час першого терміну Барака Обами в США. Ця закономірність заслуговує на увагу, тому що головними промоторами демократії в регіоні фактично був ЄС через політику розширення та США, – але через що? Виходячи з емпіричних даних та їх впливу на демократичні показники, Росія загалом визначала виборчі процеси та загальний розподіл влади як найбільш чутливі до зовнішнього тиску. Крім того, обидва випадки показують, що внутрішні гравці легко перетворюються в інструменти для просування російських інтересів, таким чином стаючи основним фокусом іноземного втручання.
Насправді, склад внутрішніх факторів та їхні унікальні зв’язки, переважно ідеологічно мотивовані, є ключовими для розуміння успіху російських зусиль у протистоянні демократизації. Водночас наслідки зусиль ЄС і США щодо сприяння демократизації порівняно з зусиллями Росії залишаються темою, яка потребує подальших досліджень. Враховуючи обмеженість цієї тези, необхідні додаткові дослідження, щоб зрозуміти весь масштаб цих двох протилежних сил. Проте немає сумніву, що Росія досі успішно протистояла демократизації і навіть віддалила Чорногорію та Сербію від можливості наздогнати інші країни Центральної та Східної Європи з подібним комуністичним минулим.
Однак посилення участі Росії на Балканах може також мати позитивні непередбачені наслідки, заохочуючи відновлення інтересу Заходу до регіону, що може прискорити процес демократизації.
На сучасній міжнародній арені нова модель відносин між Росією та Балканами базується на припущенні, що Кремль використовуватиме значні ресурси для стратегічного підриву демократичних тенденцій у регіоні. На відміну від пострадянської епохи, Росія схильна використовувати ідеологічні інструменти для виправдання та концептуалізації своїх дій. Ставка на історичний панславізм та східне православ’я виявилося успішною стратегією проникнення в балканські суспільства. Останні події, спровоковані вторгненням в Україну, ймовірно, значно вплинуть на активність Росії на Балканах, але основний напрямок зосередження зусиль і залишається незмінним.
Дослідження концепції «чорного лицаря» стосовно російського втручання в ці балканські країни показує, що існує вагома причина для занепокоєння, оскільки є докази втручання в демократичні процеси. Ці країни стали об’єктами атак, у тому числі у кіберпросторі, з метою збору інформації, яка може бути використана для дестабілізації демократичних процесів. Росія виграє від цього, полегшуючи собі доступ на ці території, щоб повернути собі землі, які вона вважає російськими. Балканська схильність до етнічних конфліктів і подібної напруги заохочується зовнішніми гравцями, мотиви яких зрозумілі. Ця теза показує, що Росія справді використовує подібні механізми для стабілізації авторитарних режимів, як колись західні країни використовували для просування демократії. Проте механізми, які використовуються для дестабілізації режиму, мають іншу логіку та переважно спрямовані на зміцнення та координацію опозиційних структур та підрив довіри до демократичного процесу. Не дивно, що втручання Росії у справи Західних Балкан негативно впливає на демократію в регіоні. Однак досі не ясно, які сегменти демократичного процесу зазнають найбільших нападів і, отже, найбільш вразливі до зовнішнього втручання.
Danilo Kalezic. Montenegrin political scientist
Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.
