Перемога партії «Тиса» на чолі з Петером Мадяром та поразка «Фідес» Віктора Орбана мають потенціал стати одним із найпомітніших політичних зрушень у Центральній та Південно-Східній Європі. Це стосується і Західних Балкан — регіону, де Угорщина за Орбана була одним із найактивніших і найконтроверсійніших гравців.
Віктор Орбан протягом багатьох років будував власну мережу впливу на Західних Балканах. Його уряд активно підтримував регіональних політичних лідерів, які мали близькі йому політичні погляди та близьку йому геополітичну орієнтацію. При чому йшлося не просто про підтримку на рівні політичних чи дипломатичних зусиль, але і на рівні спецслужб.
Найяскравішими прикладами подібної підтримки стала спецоперація 2018 року із вивезення до Угорщини та надання політичного притулку колишньому прем’єр-міністру і екс-лідеру македонської партії ВМРО-ДПМНЄ Ніколі Груєвському та заплановане, хоча не реалізоване через зміну обставин, втручання спецпризначенців з угорського урядового Антитерористичного центру (TEK) для захисту від ув’язнення лідера боснійських сербів Мілорада Додіка у 2025-му.
Присутність угорських спецслужб в Республіці Сербській пізніше була зафіксована офіційно, після відкриття на початку 2026 року офісу ТЕК.
З Сербією Угорщина розвивала співпрацю навіть в суто у військовій сфері. У 2023 році Белград та Будапешт підписали угоду про стратегічне партнерство, а через два роки — затвердили конкретний план дій на виконання підписаного документа, що було оцінено як крок до створення угорсько-сербського військового альянсу.
Іншою формою підтримки угорською владою своїх союзників на Західних Балканах стало фінансування програм економічної співпраці та реалізація інфраструктурних проєктів.
Головною точкою докладання зусиль і найбільшими регіональними реципієнтами були Сербія (інфраструктурні проєкти), Республіка Сербська в Боснії і Герцеговині (гранти, кредити, підтримка бізнесу та фермерів) та Північна Македонія (надання кредиту після повернення до влади ВМРО-ДПМНЄ).
Але і інші країни регіону не залишалися без угорської уваги. Так, Чорногорія в 2025 році підписала Угоду про співробітництво в галузі розвитку інфраструктури, що передбачала будівництво автомагістралей та модернізацію залізниці, але, щоправда, до реалізації всього задуманого справа не дійшла.
Іноді в інфраструктурні проєкти за підтримки Угорщини вкладалися не тільки угорські гроші, але й китайські, як це відбулося із будівництвом швидкісної залізниці від Будапешта до Белграда, але головним оператором цих коштів все одно виступав угорський уряд.
Багато говорилося про те, що і для кредиту Будапешту для Скоп’є були використані китайські гроші, але угорська влада це спростовувала.
Ще однією технологією посилення позицій Орбана в регіоні було активне і демонстративне лобіювання в Брюсселі вигідних своїм балканським союзникам рішень та блокування невигідних.
Орбан, його міністр закордонних справ Петер Сіярто, а раніше ще і єврокомісар із питань розширення (2014 – 2024) Олівер Варгеї, позиціювали себе як адвокатів Західних Балкан в ЄС, постійно наголошуючи, що саме вони є головним рушієм євроінтеграції регіону.
На практиці ці заяви не завжди були підкріплені відповідними рішеннями на рівні ЄС. Дійсно, санкції проти Мілорада Додіка чи обмежувальні заходи проти Сербії Європейським Союзом так і не були запроваджені, в тому числі через протидію Угорщини. Однак Белград, незважаючи на всі обіцянки Будапешту, так і не зміг продовжити відкриття переговорних розділів, а Північна Македонія так і не розпочала переговори про вступ до ЄС. Втім, незважаючи ні на що, діяльність команди Орбана із просування євроінтеграційних амбіцій Західних Балкан знаходила розуміння і навіть захоплення в країнах регіону.
Найважливішим політичним проєктом Орбана була підтримка угорської діаспори в усіх сусідніх державах, в тому числі на Західних Балканах (насамперед у Воєводині, але не тільки). Уряд «Фідес» вкладав кошти в розбудову спортивної (насамперед, футбольної) інфраструктури, навчальних закладів, культурних центрів, підтримку бізнесу та медіа. Ця активність була спрямована, головним чином, на укріплення електоральної бази «Фідес». Втім, в той же час, передбачалося, що на виборах до органів влади країни перебування, угорці, які мають зазвичай два паспорти, будуть голосувати за політичних союзників Орбана (в Сербії це Александар Вучич).
Загалом політика Орбана та його команди на західнобалканському напрямку була спрямована на зміцнення власного впливу, політичної ваги і геополітичного авторитету для збереження влади в себе вдома, на посилення впливу на ситуацію в регіоні, на підтримку регіональних політичних союзників та забезпечення лояльності діаспори. Але іншими важливими завданнями було просування китайських та російських інтересів.
Якщо для Китаю була важливою Угорщина Орбана як економічний партнер і «точка входу» в європейський економічний простір, як реалізатор інфраструктурних проєктів в рамках «Пояс і шлях», то для Росії Будапешт часів влади Орбана став фактично багатозадачним партнером, своєрідним «послом із особливих доручень».
Підтримка за будь-яку ціну лояльних до Кремля політиків (Додік), лобіювання енергетичних інтересів Росії, навіть ціною конфлікту із традиційним партнером – Хорватією (нагадаємо, що Будапешт звинувачував хорватів у «воєнної спекуляції» через нібито зависоку ціну транзиту нафтопроводом JANAF та в ультимативній формі вимагав від Загреба перекачувати цим маршрутом російську нафту), нагнітання істерії навколо загрози для «Балканського (Турецького) потоку» в такій формі, що навіть Вучич вирішив триматися від цього якомога далі… Невипадково саме угорському MOL Москва (була) готова продати контрольний пакет «Нафтової індустрії Сербії», НІС, бо таким чином компанія фактично залишалася б під російським контролем.
Політичні аналітики сперечаються – коли стався той переламний момент, коли «Фідес» почала реалізовувати не власну, угорську, а саме російську політику на Західних Балканах? Чи не стала залежність Орбана та його команди від Москви головним фактором його програшу? Як зміниться зовнішня політика угорського уряду на західнобалканському напрямку після формування уряду «Тиси»? І, нарешті, кому тепер дістанеться НІС?
Від Петера Мадяра не очікують різких, революційних рухів. Сам політик сказав так: «Якщо уряд Віктора Орбана підтримував тісні відносини із країнами Балкан чи іншими державами, це не означає, що у нового уряду буде менше зв’язків з цими країнами». Експерти підкреслюють, що економічні залежності, що виникли за часів правління Орбана, зокрема від Росії та Китаю, вимагатимуть обережного підходу, щоб їхнє стрімке руйнування не призвело до краху економіки.
Але, судячи з перших заяв Мадяра після перемоги, балканська політика його уряду буде відмінною від політики «Фідес». Зокрема, він наголосив, що не втручатиметься у справи Балканських країн (ймовірно, маючи на увазі епопею навколо Додіка чи надання прихистку Груєвському). Лідер «Тиси» також розкритикував проросійський союз «Орбана, Фіцо та Вучича», закликав провести незалежне розслідування спроби диверсії на газопроводі в Сербії, натякнув на екстрадицію македонського екс-прем’єра…
Не виключено, що фокус уваги Будапешту може переміститися з Белграда, Баня Луки та Скоп’є на Загреб. «Я вважаю, що це історичний злочин Віктора Орбана, що відносини між Хорватією та Угорщиною, які колись були чудовими, так охололи», – заявив журналістам лідер «Тиси» та повідомив, що запросить прем’єр-міністра Хорватії Андрея Пленковича з візитом якомога швидше.
Єдине, де не очікують змін – це участь угорських військових в місіях ЄС та НАТО в Боснії і Герцеговині та Косово. Мадяр після перемоги наголошував, що Угорщина знову стане сильним союзником у Європейському Союзі та НАТО, тому присутність угорського контингенту в EUFOR Althea та KFOR має зберегтися.
* Tavaszi szél, Весняний вітер — назва угорської народної пісні, яка стала гімном кампанії «Тиси»
Аналітична група CWBS
