Берлінський процес в епоху повернення Трампа – Балша Божович

Мал.1 Шість країн Західних Балкан

Вступ

З 2011 року Сербія пришвидшила прийняття документів з формування регіональної політики. Проект «Сербський світ», що нагадує російський «Русский мир», актуалізує сербське питання на Західних Балканах, і передбачає об’єднання всіх сербів в регіоні, незалежно від місця їх проживання, під єдиною політичною «парасолькою». Кінцевою метою проекту є створення сприятливих міжнародних умов, які могли б дозволити Сербії змінити свої кордони.

2011: Прийняття Стратегії щодо діаспори та сербів у регіоні

• Сербія ухвалила Стратегію збереження та зміцнення відносин між рідною країною та діаспорою, а також рідною країною та сербами в регіоні, наголошуючи на «збереженні та зміцненні сербської ідентичності» серед сербів у Боснії та Герцеговині і Чорногорії. Ця стратегія, широко відома під назвою «Меморандум II», доповнює попередні національні стратегії.

2013: Введення терміну «Сербський світ»

• Термін «Сербський світ» увійшов у публічний дискурс як ребрендинг попередніх концепцій територіального об’єднання сербів за зразком російського «Русского мира». Ця ініціатива передбачає як політичний, так і культурний аспекти розширення сербського впливу.

2019: Прийняття Хартії про культурний простір в Сербії

• Хартія про сербський культурний простір була підписана міністром культури Сербії та Республіки Сербської, що підтвердило «культурну єдність» сербів у регіоні, підсиливши стратегічну мету об’єднання всіх сербів спільною культурою.

2020: Прийняття Стратегії національної безпеки Сербії

• Згідно Стратегії національної безпеки Сербії, головною метою зовнішньої політики країни є збереження Республіки Сербської, що вкотре підкреслило прагнення Сербії зберегти вплив серед сербів у регіоні.

2022: Вторгнення Росії в Україну

• Агресія Росії проти України підкреслила схожість російської та сербської риторики та тактики щодо територіальних посягань. Концепція «Сербського світу» зміцнила зв’язки Сербії з Росією. Слід зазначити, що Сербія стала єдиною європейською країною, яка не запровадила санкції проти Росії.

2024: Декларація Всесербського сабору (асамблеї)

• Декларація про захист національних і політичних прав і спільного майбутнього сербського народу була прийнята 8 червня 2024 року під час Всесербської асамблеї в Белграді. Цей документ містить 49 пунктів, що охоплюють різні аспекти національного, культурного та політичного життя сербського народу.

Берлінський процес: передумови та ретроспектива

Берлінський процес був започаткований у 2014 році за ініціативи тодішнього канцлера Німеччини Ангели Меркель, у той час, коли європейська інтеграція Західних Балкан зайшла в глухий кут, а підтримка європейської стратегії розширення значно зменшилася в самому Союзі. Цей процес був спрямований на зміцнення регіональної співпраці, посилення економічної стабільності та приведення Західних Балкан до європейських стандартів, зрештою створюючи умови для членства в ЄС.

Геополітичний вимір часто недооцінюють, однак він пролив світло на політичне тло Берлінського процесу — він був ініційований у відповідь на анексію Росією Криму.

Як архітектор Берлінського процесу, Меркель розраховувала на зміцнення зв’язків між країнами Західних Балкан через спільні інфраструктурні та освітні проекти, працевлаштування та примирення. Ці елементи вважалися запорукою тривалої стабільності в регіоні. Крім того, процес слугував своєрідним геополітичним буфером, що захищав Західні Балкани від зовнішнього впливу, зокрема російського, чия територіальна агресія в Україні вплинула на безпеку в Європі.

Берлінський процес передбачав реалізацію конкретних проектів і угод, таких як взаємне визнання посвідчень особи, університетських дипломів і професійних кваліфікацій, а також інфраструктури, енергетики та цифрового зв’язку. Також він скасував плату за роумінг, поступово руйнуючи бар’єри та створюючи єдиний регіональний ринок із 18 млн людей. По суті, це інтеграційна ініціатива, спрямована на зближення Західних Балкан з Європейським Союзом за рахунок прискореного інвестування.

Таким чином, Берлінський процес був розроблений для інтеграції Західних Балкан без гарантування членства в ЄС і узгодження зовнішньої політики та політики безпеки регіону з політикою ЄС. За своєю інтенсивністю і масштабністю цей процес перевершив потенціал паралельних ініціатив, запропонованих іншими зовнішніми актори.

Завдяки Берлінському процесу країни Західних Балкан отримали можливість протягом останнього десятиліття поступово наближатися до асоціації з ЄС. Це стало стимулом для прийняття реформ, важливих для євроінтеграції. Незважаючи на те, що Берлінський процес не гарантував членства в ЄС через внутрішні розбіжності щодо розширення, він успішно сприяв регіональній співпраці та реалізації ключових ініціатив, згідно європейських цінностей і стандартів. Однак із самого початку, сумніви щодо намірів ЄС досягти значних успіхів завдяки цій ініціативі підживлювалися відносно обмеженим інвестиційним бюджетом, виділеним на Західні Балкани.

Ключові події Берлінського процесу

• 2014: Запуск Берлінського процесу як платформи для сприяння співпраці та інтеграції Західних Балкан до Європейського Союзу. Було започатковано ключові інфраструктурні та енергетичні проекти як основа регіонального розвитку.

• 2015: на Віденському саміті регіональні лідери підписали угоди про підтримку проектів, спрямованих на покращення зв’язків та зміцнення економічної стабільності. Також була представлена ініціатива створення Регіонального офісу молодіжної співпраці (RYCO).

• 2016: Подальшого розвитку Берлінський процес набув на Паризькому саміті завдяки ініціативам екологічного спрямування і просуванню освітніх програм. Центральними темами стали угоди про професійну співпрацю та мобільність молоді.

• 2017: Трієстський саміт започаткував низку інфраструктурних проектів, у т. ч. в транспортному секторі, разом із угодами про енергетичні зв’язки. Також була представлена ідея спільного регіонального ринку.

• 2018: Лондонський саміт визначив верховенство права та боротьбу з корупцією головними передумовами регіональної стабільності та економічної співпраці.

• 2020: Софійський саміт ухвалив План дій щодо створення Спільного регіонального ринку, в т. ч. щодо вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та людей.

• 2021: у країнах Західних Балкан було скасовано плату за роумінг, що стало одним із найпомітніших досягнень Берлінського процесу, полегшивши спілкування та ведення бізнесу в регіоні.

• 2024: Берлінський саміт відзначив десяту річницю процесу. Європейський Союз виділив 1 млрд євро допомоги для енергетичного сектору Західних Балкан, зробивши Берлінський процес рушійною силою переходу на «зелену» економіку та сталого розвитку в регіоні.

Більш широке поняття інтеграції Західних Балкан

Важливим аспектом розуміння процесу інтеграції Західних Балкан є визнання того, що простого виконання плану дій недостатньо. Це робота, що виходить далеко за межі технічних аспектів, вимагаючи від Сербії – найбільшої держави регіону, демократизації та відмови від російського впливу, підтримки цінностей західної цивілізації та Європейського Союзу.

Тож, однією з найважливіших цілей Берлінського процесу є сприяння примиренню та встановлення правди про жертви воєн 1990-х років. Сюди входить судове переслідування винних у військових злочинах та інші механізми правосуддя перехідного періоду, які особливо важливі для постконфліктної стабілізації колишньої Югославії. Вирішальну роль у цьому процесі відіграє Сербія, яка не поспішає вирішувати конфлікти минулого. У цьому сенсі Берлінський процес узгоджується з рішеннями та роботою Гаазького трибуналу щодо злочинів, скоєних у колишній Югославії, посилюючи відповідальність і зміцнюючи правосуддя, як гарантію миру та регіональної стабільності.

Виклики, що постають перед Берлінським процесом

Берлінський процес постійно переслідують виклики безпеці та зовнішній вплив, зокрема з боку Росії. Наприклад: у 2016 році спроба державного перевороту в Чорногорії, організована російською розвідкою разом з представниками сербських спецслужб. У 2017 році спроба державного перевороту в македонському парламенті (Sobranie) за участю російської розвідки та агентів із сербськими паспортами. В обох випадках сербські силовики або активно підтримували російські операції, або пасивно спостерігали за ними. Більше того, як правило, така російська діяльність влаштовувала сербський режим (особливо якщо вона відповідала політичним цілям проекту «Сербський світ»), прив’язуючи до Сербії сусідні країни та віддаляючи їх від європейської інтеграції та, відповідно, від Берлінського процесу.

Вучич та його стратегія обману США і ЄС

Окрім кризових ситуацій, з якими стикнувся Європейський Союз (від російської анексії Криму до перемоги Дональда Трампа на виборах у 2016 році, від міграційної кризи до пандемії COVID-19), передбачене Берлінським процесом регіональне примирення також опинилося під загрозою, адже Сербія почала активно підривати зусилля Євросоюзу. Також вона використовувала діалог між Белградом і Приштиною як інструмент для послаблення позицій ЄС на Західних Балканах, що було вигідно Росії, яка готувалася до війни проти України. Варто нагадати, що в 2012 році Вучич, заручившись підтримкою західних урядів (США та Німеччини), намагався сформувати уряд в Сербії, пообіцявши розв’язати косовське питання та нормалізувати відносини між Белградом і Приштиною.

Спочатку план Вучича з нормалізації відносин здавався обнадійливим, Євросоюз об’єднався. Протягом цього періоду, попри регрес демократії та проблеми з правами людини в Сербії (на що ЄС, особливо Ангела Меркель і Німеччина) закривали очі, Вучич зміцнив свою абсолютну владу на всіх рівнях. Пізніше цей процес загальмували внутрішні виклики в ЄС. Наміри Вучича щодо косовського питання виявилися несправжніми; він просто намагався використати кошти та інвестиції ЄС для зміцнення своєї авторитарної влади, що дозволило йому шантажувати ту інституцію, яка його фінансувала.

Росію влаштовувала і продовжує влаштовувати зовнішня політика Сербії, яка порушує систему безпеки та зовнішньої політики Європи. Ця динаміка дозволила Вучичу обійти опозицію і керувати без обмежень, тісно співпрацюючи з Володимиром Путіним. Водночас він позиціонував себе єдиним учасником переговорів з ЄС та США, зміцнюючи зв’язки з Росією та Китаєм.

Під час правління Меркель, Вучич користувався політичною та фінансовою підтримкою, ставши одним із її «хороших хлопців» поряд із прем’єр-міністром Албанії Рамою, прем’єр-міністром Македонії Ґруєвським та прем’єр-міністром Угорщини Орбаном. Разом вони намагалися стримувати потоки мігрантів до ЄС. У цей час Вучич заручився підтримкою як ЄС, так і Росії. Однак за підтримки Меркель «стабілітократія» замінила демократію як домінуючу модель управління на Західних Балканах, зробивши Берлінський процес менш ефективним.

Спроба підірвати Берлінський процес

У 2016 році Дональд Трамп несподівано став президентом США. Антиглобалісти та ультраправі фракції по всій Європі знайшли спільну мову з корумпованою адміністрацією Трампа, яка симпатизувала балканським автократам і шукала швидких рішень на свою користь, зокрема щодо діалогу між Косово та Сербією.

Трамп намагався прискорити прийняття рішень, аби продемонструвати свої досягнення у зовнішній політиці напередодні виборів 2020 року. Визнаючи наполегливість Трампа, Вучич запропонував розділити Косово. Річард Гренелл, спеціальний посланник США з питань Європи, підтримав цю ідею, а Косово неохоче вступило в переговори. Пропозиція передбачала обмін трьох муніципалітетів північного Косово на Прешевську долину, що фактично змінювало  кордони Європи. ЄС на чолі з Меркель рішуче виступив проти цього небезпечного прецеденту, усвідомлюючи його наслідки для інших частин Західних Балкан і за їх межами. Перекроювання кордонів за етнічною ознакою легітимізувало б подібні дії в інших місцях, просуваючи націоналістичне бачення «Сербського світу» Вучича, узгодженого з «Русским миром» Путіна, який тоді лише набирав оберти в Україні. Такі дії спровокували б територіальні зміни у всьому світі, повторюючи путінську анексію Абхазії, Південної Осетії та Криму.

Цей зв’язок між «Сербським світом» і «Русским миром» підкреслює їхню спільну ціль, а саме дестабілізувати міжнародний порядок для виправдання експансіоністських амбіцій. Рішуча опозиція Німеччини та ЄС зрештою змусила адміністрацію Трампа публічно заперечити будь-які серйозні наміри щодо розділу Косова.

Для Вучича невдача Трампа на виборах 2020 року була лише програшем битви, а не війни. Він обачливо відклав свої плани, розраховуючи на переобрання Трампа в 2024 році, в чому запевняв його Гренелл. Стратегія Вучича процвітала в умовах постійних кризових ситуацій у світі, що дозволяло йому використовувати кампанії дезінформації та підконтрольні ЗМІ для збереження влади.

Протягом першого терміну Трампа Сербія активно працювала над підривом Берлінського процесу, узгоджуючи свої інтереси з авторитарним режимом Москви. Фактично, дистанціювання Сербії та Західних Балкан від Берлінського процесу означає дистанціювання від ЄС, зокрема Чорногорії та Боснії та Герцеговини, які все більше знаходяться під шкідливим впливом «Сербського світу».

Відкрита балканська ініціатива (міні-Шенген) як альтернатива Берлінському процесу

2019, Поворотний момент

2019 рік ознаменувався періодом стагнації у розширенні ЄС та втоми від євроінтеграції. На Західних Балканах спостерігалися невеликі зміни, а внутрішні виклики ЄС призупинили реалізацію Берлінського процесу. Тим часом Росія готувалася до вторгнення в Україну, створюючи небезпечну обстановку в регіоні.

Ініціатива «міні-Шенген» виникла в особливо сприятливий для Росії момент, відповідаючи її стратегічним інтересам з ескалації ситуації в Європі. Не дивлячись на те, що Берлінський процес забезпечив дещо обмежену, але чітку політичну структуру, Західні Балкани стали свідками відродження експансіоністської політики, подібної до анексії Росією Криму в 2014 році, окупації нею Південної Осетії та Абхазії та контролю над Молдовою та Грузією.

Росія проводила політику «фашизації» суспільства через підконтрольні ЗМІ, зловживаючи державним апаратом, спотворюючи реальність усередині країни, одночасно підживлюючи імперіалістичні амбіції, укорінені в російському православ’ї. Такий підхід отримав підтримку на Західних Балканах, де придушені націоналістичні елементи 1990-х років, часто підігріті зовнішньою політикою Росії, почали відроджувати експансіоністські та міні-імперіалістичні настрої.

Сербія, найбільша країна регіону, якою керували ті самі політичні фігури з 1990-х років, прагнула національної єдності, щоб розпалити націоналізм, виступити з територіальними претензіями в бік Боснії та Герцеговини, Косово та Чорногорії (названу «Маленькою Україною»). Кульмінацією таких амбіцій став сумнозвісний неофіційний документ (Non-Paper), нібито підтриманий Сербією та негласно Хорватією і Албанією. У ньому пропонувалося розділити Боснію і Герцеговину на три частини — Республіку Сербську, хорватську Герцеговину та регіон, де боснійці становлять переважну більшість населення. Документом також передбачалося повернення Чорногорії під вплив Сербії та об’єднання Косова з Албанією для створення «Великої Албанії».

Ця політична демонстрація супроводжувалася ініціативою «міні-Шенген» (Mini Schengen initiative), запущеною в 2019 році та згодом перейменованою в «Відкриті Балкани» (Open Balkan initiative), ставши індикатором толерантності Заходу до територіальних змін у регіоні.

Етапи ініціативи «Відкриті Балкани»

2019, Запуск ініціативи

У жовтні 2019 року, в Новому Саді президент Сербії Александар Вучич, прем’єр-міністр Албанії Еді Рама та прем’єр-міністр Північної Македонії Зоран Заєв представили ініціативу під назвою «міні-Шенген». Вона передбачала вільний рух людей, товарів, послуг і капіталу між державами-членами, посилюючи регіональну економічну інтеграцію та сприяючи комунікаціям і торгівлі.

2020, Підготовка до домовленостей

Протягом 2020 року три країни-фундатори працювали над розробкою угод щодо спрощення пересування людей, торгівлі та економічних зв’язків. Однак через відсутність чіткої міжнародної підтримки ініціативу розкритикували, а Боснія і Герцеговина, Косово та Чорногорія відмовилися від участі, висловивши скептицизм.

2021 рік, ребрендинг і попередні домовленості

Ініціатива була перейменована в Open Balkan, щоб підкреслити її регіональний характер і прагнення до єдиного ринку. У вересні було підписано перші угоди, зокрема про взаємне визнання дозволів на роботу, що дозволяло громадянам працювати в країнах-членах в обхід традиційних бюрократичних процедур. Була спрощена процедура перетину кордону, дозволялося пересуватися лише на підставі внутрішніх документів, затвердили спільні заходи реагування на надзвичайні ситуації.

2022, розширення та подальші угоди

На саміті в Охриді були підписали додаткові угоди, що стосуються сільського господарства, енергетики та цивільного захисту. Також було узгоджено плани розвитку цифрової інфраструктури та гармонізації фітосанітарних заходів для полегшення торгівлі. На саміті були присутні спостерігачі, в т. ч. прем’єр-міністр Чорногорії Дрітан Абазович і колишній голова Ради міністрів Боснії Зоран Тегелтія, що підігрівало спекуляції на питанні розширення ініціативи.

2023, Умовна підтримка США

США запропонували умовну підтримку ініціативи Open Balkan, наголошуючи на відповідності зобов’язанням ЄС та інклюзивності для всіх країн Західних Балкан. ЄС, своєю чергою, обережно підтримав ініціативу, наголосивши на необхідності дотримуватися європейських стандартів і рівності між державами регіону. Незважаючи на це, Боснія, Косово та Чорногорія відмовились від участі, аргументуючи це стурбованістю політичними мотивами та потенційними гегемоністичними амбіціями.

2024 рік, прогрес і плани на майбутнє

На останньому саміті президент Сербії Вучич пообіцяв зняти з учасників ініціативи експортні обмеження на певні товари, що стимулювало би економічне співробітництво та зміцнювало спільний ринок. Тривають заходи із залучення інших країн регіону, а лідери наголошують на посиленні співпраці.

Відкриті Балкани в контексті регіональної та глобальної політики

Поява стратегії Open Balkan має значні геополітичні наслідки. Незважаючи на те, що спочатку її представили як регіональний інтеграційний проект, з’явилися певні занепокоєння щодо того, чи не спровокує він реалізацію націоналістичних амбіцій Сербії під виглядом економічної співпраці. На думку критиків, Open Balkan може підірвати Берлінський процес, сприяючи створенню паралельної структури, яка відповідає концепції «Сербського світу» і геополітичній стратегії Росії.

Обходячи ширші рамки ЄС, Open Balkan можуть дестабілізувати регіон, сприяючи шкідливому зовнішньому впливу та підживлюючи експансіоністські амбіції. Таким чином, реалізація ініціативи вимагає делікатного балансу між справжнім регіональним співробітництвом та уникненням політичних маніпуляцій і дискримінаційної політики.

Різниця між ініціативами «Берлінський процес» і «Відкриті Балкани»

Берлінський процес і Відкриті Балкани суттєво відрізняються типом угод, які вони просувають, і методами їх реалізації. Open Balkan спирається на двосторонні та тристоронні угоди, деякі з яких були ратифіковані лише в Сербії, тоді як Албанія та Північна Македонія не підтримали всі запропоновані угоди. Берлінський процес, навпаки, вимагає одностайної підтримки запропонованих угод усіма країнами-підписантами, сприяючи єдиному підходу та зміцненню довіри між учасниками. Ці угоди передбачають визнання внутрішніх документів, дипломів і професійних кваліфікацій, а також співпрацю в сфері транспорту, екології та діджиталізації.

Одним із визначальних аспектів Берлінського процесу є його відданість примиренню та правосуддю перехідного періоду. Він активно підтримує проекти та заходи, зосереджені на розкритті фактів про жертви, судовому переслідуванні воєнних злочинів та реалізації механізмів правосуддя перехідного періоду. Open Balkan не передбачає таких заходів, а зосереджений виключно на економічних інтересах своїх учасників. Тож, Берлінський процес покликаний зблизити Західні Балкани з ЄС шляхом співпраці через європейські цінності та вирішення історичних конфліктів. Проект «Відкриті Балкани», навпаки, переслідує економічну вигоду і налагодження торговельних відносин між кількома країнами регіону, виключаючи деякі держави Західних Балкан і нехтуючи важливістю примирення та звернення до минулого.

Open Balkan підкреслює домінування Сербії в регіоні та служить провідником зовнішньої політики Росії, віддаляючи країни Західних Балкан від вступу в ЄС.

Війна в Європі

Політики-популісти на Балканах і в Європі очікували швидкої перемоги Росії у війні проти України з початку її вторгнення в 2022 році. Такі лідери, як Вучич і Додік, були одними з перших, хто поділився цими очікуваннями, запевнивши Москву, що «спецоперація» Путіна триватиме лише кілька днів. Зокрема, режим Сербії зберігав мовчання протягом першого тижня вторгнення. Важливо зазначити, що схожі очікування були у багатьох європейських лідерів. Однак Україна за президента Зеленського відмовилася здаватися. Сповнений рішучості оборонятися, Зеленський зруйнував концепцію «блискавичної війни» Путіна та врятував свою країну неабиякою стійкістю.

Політичні інституції Європи не поспішали впроваджувати ініціативи з протидії російській агресії. Натомість підтримувати Україну підштовхувала європейська громадськість. Ця солідарність, підживлена вимогами народу, забезпечила непохитну підтримку найважливішого союзника в західному світі — суспільних настроїв.

Опір України завадив планам проросійських політиків на Балканах. Поведінка автократичних лідерів (Вучича і Додіка), Сербської православної церкви (ключового союзника Російської православної церкви за межами Росії) та Орбана свідчить про те, що вони очікували на швидку поразку України. Після швидкої перемоги Росії мала відбутися підготовка до нових криз в Європі, особливо на Західних Балканах.

Очікувана швидка поразка України була частиною більшого плану з утвердження російського домінування та послаблення Заходу. Це сприяло б реалізації міні-імперіалістичних амбіцій режиму Сербії на Західних Балканах. План передбачав розпад Боснії та Герцеговини, одностороннє проголошення незалежності Республікою Сербською та введення сербських військ у північну частину Косова. За цим мала б відбутися повна інтеграція Чорногорії в «Сербський світ» і вирішення «національного питання» Сербії, яке бере початок з деструктивної політики Мілошевича в 1990-х роках.

Такі події підірвали б довіру до адміністрації Байдена та сприяли б поверненню Трампа в Білий дім. Навіть після обрання Байдена, Річард Гренелл продовжував підтримувати тісні зв’язки з режимом Сербії, який фінансував його діяльність. Гренелл залишався важливим гравцем для Вучича, який сподівався на повернення Трампа до влади. Такі плани на повернення Трампа відповідали більш ширшій стратегії Росії. Не дивлячись на певні розбіжності в інтересах Сербії та Росії, ці країни оцінили важливість дестабілізація Заходу через потенційне переобрання Трампа.

Майбутнє Заходу в епоху повернення Трампа

Неочікувана стійкість України перешкодила цим планам. Однак тепер Вучич і Орбан сподіваються на перемогу Росії при новій адміністрації США на чолі з Трампом, який, на їхню думку, «покладе край війні», а збереження російських здобутків в Україні означало би фактичну перемогу Путіна.

Так звана мережа «Trump International», яка ідеологічно та стратегічно пов’язана з Росією, не підтримує західні демократичні досягнення. Подібно до Гітлера, який зневажав Веймарську конституцію, ця мережа прагне знищити демократію зсередини, використовуючи її свободи та слабкості. Путін та Вучич прагнуть створити коаліцію з ультраправих політиків в Європі, таких як Орбан, Ле Пен та Фіцо.

Для Вучича Європейський Союз – це неминуче зло. За рахунок європейських коштів та економічного зростання, він озброює Сербію, чекаючи сприятливих міжнародних умов для просування свого проросійського проекту «Сербський світ». Таким чином, європейські платники податків опосередковано фінансують автократичний режим Сербії, який ефективно підриває безпеку та зовнішню політику Європи.

Тим часом Вучич, очікуючи на потенційну перемогу Трампа, яка може дати йому стратегічні можливості для реалізації його проросійського проекту на Західних Балканах, продовжує обдурювати західних політиків, кажучи їм те, що вони прагнуть почути. Подібно до Путіна та Орбана, Вучич уникає прямого конфлікту із Заходом, намагаючись змінити його на свою користь.

Повернення Трампа до Білого дому (якщо це станеться) кардинально змінить ситуацію у світі. Європу, Україну, Західні Балкани, Грузію, Молдову, Тайвань, Південну Корею, Японію та НАТО чекає невизначене майбутнє та безпрецедентні виклики.

Європейський Союз і Західні Балкани під час правління Трампа

Після серйозних змін у Сполучених Штатах Трамп зосередиться на своїх відносинах з Європейським Союзом. Довгострокова мета Трампа – зробити ЄС політично непослідовним, перетворивши його на економічний інструмент, що підпорядковується відносинам його режиму зі Сходом. Сигнали тривожні: дотримання вимог. Режим Трампа підтримуватиме лише тих кандидатів держав-членів ЄС, які підтримують його політику. Формуючи політику Європи, такі лідери, як Вучич, Орбан, Фіцо, Вілдерс, Ле Пен і німецька партія «Альтернатива для Німечиини» (AfD), беруть за основу бачення Трампа. Їхнє завдання зрозуміле — шляхом дезінформації знищити демократію та створити атмосферу незахищеності, а страх зробити інструментом управління, одночасно забезпечуючи собі довгострокове правління та зміну суспільних цінностей.

Натомість автократи та диктатори отримують підтримку, що робить регіон Західних Балкан ще більш вразливим до конфліктів.

Однак єдність Європи у підтримці України є обнадійливою. Незважаючи на спроби Сербії, Угорщини та Словаччини підірвати зусилля України із захисту від Росії, ЄС вдалося протистояти передвиборчим обіцянкам Трампа за рахунок спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Як підкреслила Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок, відповіддю Німеччини на заяву Трампа «Америка передусім» буде не «Німеччина передусім», а скоріше «Єдина та сильна Європа передусім».

Потенційний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц від ХДС оголосив суворий ультиматум Путіну: «Росія має 24 години, щоб вийти з України, або Німеччина зніме всі обмеження на використання Україною німецької далекобійної зброї». Президент Польщі Анджей Дуда чітко дав зрозуміти Трампу, що Польща об’єднана в захисті Європи від Росії і вважатиме зрадою будь-які сумніви. Борис Джонсон, колишній прихильник Трампа, наголошує на непохитній позиції Сполученого Королівства, згідно з якою Росія повинна зазнати поразки в Україні. Президент Франції Еммануель Макрон наголошує на важливості захисту європейських інтересів перед обличчям будь-яких змін у зовнішній політиці США під керівництвом Трампа.

У той час як ця єдина позиція є несподіванкою для багатьох автократів-прихильників Трампа в Європі, Вучич і Орбан налаштовані порушити європейську єдність. Вони продовжують підривати репутацію ЄС, стверджуючи, що обставини змінилися і ЄС повинен адаптуватися до нових реалій. Цей наратив співзвучний з позицією Путіна.

Берлінський процес і Західні Балкани

Берлінський процес більше не користується підтримкою більшості в Сербії, найбільшій країні регіону. Не зважаючи на це, він залишається основною лінією захисту Західних Балкан від зовнішньої політики Росії. Цей процес, безумовно, слабкий і має недоліки, проте залишається єдино дієвим механізмом для регіону.

Без Західних Балкан не може бути єдиної Європи. Без Молдови, Грузії та України не може бути безпечної Європи. Незважаючи на численні розбіжності та вразливість, ЄС залишається гарантом збереження цінностей, необхідних для протистояння імперіалістичним амбіціям Росії та інших, які ще мають себе проявити.

Хоча Європа здається дещо ізольованою, вона ще здатна захистити свої принципи та залишатися найуспішнішим регіоном у світі.

Спірні «неофіційні документи»

У квітні 2021 року словенські ЗМІ повідомили про нібито «неофіційний документ», ініційований тодішнім прем’єр-міністром Словенії Янезом Яншою. Так, документ містив пропозиції щодо перекроювання кордонів на Західних Балканах, в т. ч. розділ Боснії та Герцеговини, приєднання Республіки Сербської до Сербії та об’єднання Косово з Албанією.

Матеріали, що публікуються в рубриці «Думки» відображають особисту думку автора і можуть не збігатися з позицією Центру.