Охридська рамкова угода, підписана у 2001 році, завершила збройний конфлікт у Північній Македонії. 25 років країна зберігає мир, а дві колись ворогуючі спільноти разом будують спільну державу. Завдяки спільним зусиллям Північна Македонія подолала шлях від охопленої бойовими діями колишньої югославської республіки до поважного члена НАТО і кандидата на вступ до ЄС. Але державна система та суспільні відносини, сформовані чверть століття тому Рамковою угодою з прикладною метою припинення конфлікту, сьогодні, через чверть століття миру, потребують переосмислення та вдосконалення.
Угода, яка змусила зброю замовкнути
Охридська рамкова угода була підписана 13 серпня 2001 року тодішнім президентом Борисом Трайковським та лідерами чотирьох найбільших політичних партій країни. Тодішній Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон заявив після підписання, що це «важливий день для повернення до мирного та нормального життя».
Мирний договір поклав край багатомісячним бойовим діям між македонськими силами безпеки та етнічними албанськими повстанцями Армії національного визволення (Ushtria Çlirimtare Kombëtare). У боях загинуло 72 військових та поліцейських, тоді як кількість убитих етнічних албанських повстанців залишається суперечливою, за оцінками, від приблизно 100 до кількох сотень. Втім, на відміну від воєн у Хорватії, Боснії і Герцеговині та Косово, збройне протистояння вдалося зупинити до того, як воно переросло у набагато більшу трагедію, завдяки політичному компромісу, досягнутому за посередництва ЄС та Сполучених Штатів.
Охридська рамкова угода зберегла унітарний характер держави, відхиливши територіальні розв’язання етнічних питань. Компромісом стали конституційні та законодавчі зміни, спрямовані на зміцнення прав та політичного представництва албанців.
Впровадження Охридської угоди протягом чверті століття змінило політичний та інституційний ландшафт країни. Албанська мова стала набагато помітнішою в суспільному житті та державних інституціях, а механізми інклюзивного представництва стали частиною політичної системи. Албанці стали значно більше представлені в державних установах, армії та поліції, албанські партії стали постійною частиною правлячих коаліцій, етнічні албанські політики обіймають найвищі посади у державі.
Труднощі імплементації
Імплементація пунктів Охридської рамкової угоди, що передбачали конституційну та правову перебудову, не паралізувала систему державного управління та не зробила державу дисфункціональною, як це сталося з іншими мирними угодами в регіоні (Дейтонська угода в Боснії і Герцеговині). Втім, Охридська угода не стала остаточним рішенням всіх складних проблем і не дала вичерпної відповіді на всі суперечливі питання.
Зокрема, на думку албанських експертів, тлумачення Закону про використання мов залишається предметом політичних та юридичних суперечок, а в деяких установах та муніципалітетах досі є приклади неповної імплементації законодавчих норм. Окрім того, в останні роки принцип пропорційного представництва не завжди застосовувався таким чином, щоб відповідати очікуванням албанської громади.
В той же час, багато етнічних македонців стверджують, що реалізація політики позитивного представництва створила несправедливі умови, коли можна отримати переваги суто за етнічною ознакою. «Існує дискримінація, яка дратує багатьох у македонській громаді, оскільки албанцям часто надається пріоритет під час найму, щоб виконати квоти представництва в державному секторі», – сказав в коментарі для DW Стоянче Ангелов, генерал поліції під час конфлікту 2001 року. Існуючі правила призвели до абсурдних випадків, коли люди змінювали свою етнічну приналежність, щоб отримати роботу.
В пошуках спільного розуміння
За нібито технічними негараздами імплементації Рамкової угоди ховаються принципові розбіжності. Експерти вважають коренем існуючих протиріч те, що албанці та македонці оцінюють домовленості, досягнуті в Охриді чверть століття тому, принципово по-різному.
«Найбільший провал, на мій погляд, полягає в тому, що поряд із виконанням Рамкової угоди ми не виробили спільного розуміння її», – каже Васко Попетревскі (Vasko Popetrevski), досвідчений журналіст і головний редактор програми «360 градусів», однієї з провідних програм політичної журналістики та журналістських розслідувань Північної Македонії. «Протягом останніх 25 років основна увага приділялася нормативним аспектам, тоді як примиренню приділялося дуже мало уваги», сказав він в інтерв’ю BIRN.
Серед албанських експертів існує думка, що частина македонського політичного істеблішменту та громадяни прийняли угоду вимушено, в надзвичайних обставинах збройного конфлікту, але ухвалені компромісні рішення щодо розширення прав албанців сприймалися і сприймаються македонською більшістю як болюча втрата. «Проблема полягає в тому, що навіть сьогодні Охридська рамкова угода не користується широкою підтримкою серед етнічних македонців», – пояснює журналіст та аналітик Джелал Незірі (Dželal Neziri) в коментарі, який цитує Osservatorio Balcani e Caucaso Transeuropa (OBCT). «Існувало уявлення, що албанці «відібрали македонську державу у македонців». Ця подвійність супроводжує країну протягом останніх 25 років», – каже OBCT дослідник та публіцист Бекім Аділі (Bekim Adili).
Таким чином, для багатьох етнічних албанців Охрид є кульмінацією тривалої боротьби за більшу рівність та визнання прав. Тим часом для багатьох етнічних македонців Рамкова угода залишається пов’язаною зі збройним конфліктом та відчуттям, що колективні права та поступки були «нав’язані з використанням зброї». «Одна історія підживлює іншу», – зазначає Попетревскі.
Втім, македонці та албанці мають різні погляди не тільки на Рамкову угоду та на новітню історію своєї країни. В них є «свої» медіа, свої політичні партії та політики… Для опису поточної ситуації OBCT наводить висловлювання заступника міністра закордонних справ Зорана Димитровського: «Албанці та македонці живуть розділено, хоча й у взаємному співіснуванні».
Шляхом діалогу
Незважаючи на існуючі протиріччя, абсолютна більшість експертів, оцінюючи 25-річчя Охриду, не прогнозує розгортання конфлікту та дестабілізації. Відзначаються складні та суперечливі моменти, пов’язані із імплементацією Рамкової угоди та адаптацією її пунктів до сучасних реалій, але ніхто не заперечує фундаментального значення Охридської угоди для подальшого розвитку країни. Вказується на протиріччя, що існують між албанцями та македонцями, але всі вони подаються як такі, що можуть і мають бути вирішені шляхом діалогу і пошуку взаємоприйнятних рішень. Підкреслюється, що прагнення приєднання до Європейського Союзу є об’єднавчою метою для всіх провідних політичних сил і громадян незалежно від етнічної приналежності.
Експертні висновки підтверджуються заявами провідних політиків Північної Македонії з приводу 25-річчя підписання Охридської рамкової угоди.
Через чверть століття після Охриду його головним здобутком залишається не лише припинення збройного протистояння, а й утвердження співіснування як необхідної умови функціонування та розвитку держави і діалогу як єдиного прийнятного способу розв’язання суперечностей. Водночас досвід цих років показує, що конституційних змін і правових механізмів недостатньо, якщо вони не підкріплені взаємною довірою, справедливими інституціями та щоденною співпрацею. Європейська інтеграція є додатковим стимулом для пошуку сталих рішень, однак справжня стійкість держави залежатиме передусім від готовності суспільства, політиків і державних структур захищати права громадян, не допускаючи політичної експлуатації етнічних розбіжностей. Саме тоді компромісний мирний договір 2001-го року, перетворившись на фундамент зрілого, інклюзивного та стабільного суспільства, повністю виконає свою місію й остаточно стане історією.
Аналітична група CWBS
